Нічний клуб, колишній бізнес-партнер із американським вироком, торгівля в підземних переходах і розмови про столичну землю. Ім’я Артура Палатного з’являється в розслідуваннях різних років. Що в цій історії підтверджують документи, що стверджують журналісти і чому питання про неформальний вплив на Київ залишається політично важливим?
У матеріалах про київську владу є дві різні картини управління містом. В одній рішення проходять через департаменти, комісії та сесію Київради. В іншій, описаній журналістами Bihus.Info, учасники земельних домовленостей обговорюють узгодження з людьми, які не мають відповідних муніципальних повноважень. Саме в цій другій картині з’являється Артур Палатний — давній соратник Віталія Кличка, якого розслідувачі пов’язують із постаттю «партнера Г».
У розслідуванні від 14 квітня 2025 року Bihus.Info описує Палатного як друга та кума мера, колишнього народного депутата та керівника виконкому «УДАРу». Джерела журналістів приписують йому значну роль в організації партії та відборі кандидатів до Київради на виборах 2020 року. Це версія про політичний вплив, а не судово встановлене керівництво злочинною організацією. [1]
«Ріо»: що журналісти знайшли за вивіскою нічного клубу
Історія клубу «Ріо» з’явилася в розслідуваннях задовго до операції «Чисте місто». У жовтні 2014 року «Слідство.Інфо» у матеріалі, опублікованому на сайті hromadske, повідомило про зв’язки Палатного з ТОВ «Арт сервіс». За наведеними журналістами даними державного реєстру, він був засновником компанії, зареєстрованої за адресою клубу на вулиці Богдана Хмельницького, яка надавала послуги еротичного танцю.
У тій же публікації зазначено: сам Палатний заперечував зв’язок із закладом. Історичні відомості про заснування та заяву політика необхідно розглядати разом; без актуальної виписки вони також не встановлюють нинішнього власника клубу.
У розслідуванні названо й іншого учасника цієї корпоративної історії — Веніаміна Гонікмана, якого журналісти описали як багаторічного бізнес-партнера Палатного у «Арт сервіс». Саме цей зв’язок вивів історію нічного бізнесу далеко за межі Києва. [2]
Американський вирок: що встановлено щодо Гонікмана
Тут є офіційне першоджерело. Міністерство юстиції США повідомило, що 23 травня 2012 року Веніамін Гонікман отримав 36 місяців ув’язнення та три роки нагляду після звільнення. Він визнав свою провину у відмиванні грошей у рамках справи про мережу, яка примушувала східноєвропейських жінок працювати у стриптиз-клубах у районі Детройта.
Згідно з повідомленням відомства, Гонікман разом з Олександром Максименком і Майклом Ароновим керував компанією Beauty Search Inc. Жінок вербували в Україні, організовували їхній незаконний в’їзд до США та експлуатували з метою отримання прибутку. Гонікман отримував частину зароблених ними коштів і переказував гроші в Україну для підтримки бізнесу. Максименко та Аронов отримали окремі тривалі терміни ув’язнення. [3]
Американський вирок стосується Гонікмана та інших обвинувачених у цій справі. Він не доводить причетність Палатного до експлуатації жінок. Але опубліковані відомості про їхнє колишнє партнерство дають привід для конкретних запитань: коли і на яких умовах вони працювали разом, як розподілялися доходи і коли припинилися ділові стосунки?
Податки та алкоголь: чому історія «Ріо» не зводиться до вивіски
У каталозі антикорупційних розслідувань руху «ЧЕСНО» збережено ще один блок інформації про заклад. З посиланням на «Слідство.Інфо» там викладено історію претензій щодо несплати майже двох мільйонів гривень податків. Згідно з публікацією, справу закрили після відмови прокурора підтримувати обвинувачення.
Окремий епізод стосувався виявленого у 2013 році алкоголю без акцизних марок та штрафу на 700 тисяч гривень. Як повідомляли журналісти, у березні 2014 року розслідування було припинено, пояснивши це тим, що алкоголь належав відвідувачу, а не клубу. [4]
Це відомості про претензії та припинені провадження. Представляти їх як чинний обвинувальний вирок Палатному було б неправильно. Однак причини припинення таких справ — окрема тема громадського контролю, особливо коли поруч із бізнесом з’являється ім’я впливового політика.
Підземний Київ: справа про багатомільйонні збори з торгівлі
У травні 2021 року «Українська правда», посилаючись на Київську міську прокуратуру, повідомила про розслідування ймовірного вимагання грошей за торгові місця в підземних переходах. За попередньою версією слідства, група отримувала від п’яти до семи мільйонів гривень на місяць.
В офіційному описі фігурував колишній народний депутат VII–VIII скликань, якому приписували використання зв’язків для усунення перешкод у незаконній діяльності. Ім’я Артура Палатного видання вказало з посиланням на власного співрозмовника в правоохоронних органах. Це суттєва відмінність між повідомленням прокуратури та ідентифікацією, зробленою джерелом ЗМІ.
У публікації також йшлося про 250 тисяч доларів, вилучених у колишнього нардепа. Після її виходу Палатний зв’язався з редакцією та заявив, що гроші знайшли у його колишньої дружини; він надав фотографію протоколу обшуку в його помешканні. Його заперечення включено до оновленого матеріалу. [5]
Наведені повідомлення не доводять провину Палатного. Вони показують, чому тема можливого посередництва між приватним заробітком і муніципальними рішеннями виникла навколо нього задовго до появи земельних записів.
«Партнер Г»: чому Палатного пов’язали з плівками Комарницького
11 березня 2025 року Bihus.Info опублікувало матеріал про розсекречені записи розмов з оточення Дениса Комарницького. За інтерпретацією журналістів, колишній депутат Київради давав вказівки чиновникам і депутатам, які брали участь у вирішенні земельних питань.
Розслідувачі пов’язали з Палатним позначення «партнер Город», «партнер Г», «Гриша» та «сусід». Важливе уточнення з’явилося у квітневому матеріалі: ця ідентифікація ґрунтується на аналізі записів та розмовах із джерелами. Вона є висновком редакції Bihus.Info.
У березневому розслідуванні описано й безпосередню розмову Палатного з Комарницьким, а інші розмови журналісти інтерпретували як обговорення зустрічей та звітування перед «Артуром». [6]
Звідси виникає образ «тіньового короля» Києва. У цій статті це публіцистична метафора ймовірного неформального впливу. Для кримінального обвинувачення потрібні докази конкретних дій та відповідне процесуальне рішення.
Міські гроші: що відомо про підрядників Комарницького
Бюджетна лінія цієї історії також з’явилася раніше за плівки. У червні 2020 року Bihus.Info дослідило копії документів, переданих депутатом Гео Леросом. За інформацією журналістів, вони могли походити з комп’ютера в офісі Комарницького.
Серед матеріалів була таблиця з 38 компаніями, які, ймовірно, підконтрольні Комарницькому. Розслідувачі зіставляли її з великими підрядами київських комунальних підприємств на будівництво та реконструкцію. У публікації також описувалися неформальні домовленості щодо будівельних проєктів — так звані «понятійні угоди». [7]
Але вартість отриманих підрядів не дорівнює сумі викраденого. А ймовірний зв’язок компаній із Комарницьким сам по собі не доводить перерахування грошей Палатному. Щоб встановити факт розкрадання, необхідно перевіряти конкретні закупівлі, виконання робіт, рух коштів та висновки експертиз. Зведення всіх сум в один заголовок про «мільярди Палатного» замінило б таку перевірку.
«Чисте місто»: версія слідства дійшла до суду
6 жовтня 2026 року НАБУ офіційно повідомило про направлення до суду справи, розслідуваної в рамках операції «Чисте місто». За версією обвинувачення, організація контролювала рішення столичної влади щодо земельних питань, використовуючи так звану «туалетну схему»: оформлення невеликих споруд давало змогу домогтися отримання землі під їх обслуговування без відкритого конкурсу.
У повідомленні НАБУ йдеться про участь чиновників КМДА та депутатів Київради, вплив організатора на земельні та бюджетні рішення, кадрові призначення та звільнення. Відомство вказало на запобігання захопленню землі вартістю понад 70 мільйонів гривень у епізодах 2023–2024 років. На дату оприлюднення повідомлення у справі було дев’ять обвинувачених і троє засуджених. [8]
У опублікованому проектом Transparency International Ukraine переліку «ВАКС вирішив», що містить імена дев'яти обвинувачених, названі Денис Комарницький, колишні заступники голови КМДА Петро Оленіч та Олександр Спасибко, Михайло Терентьєв, Олена Марченко та інші особи. Артура Палатного в цьому переліку немає. [9]
При цьому в березні 2025 року LB.ua повідомляло, що ВАКС наклав арешт на телефон Палатного, вилучений під час обшуку в рамках розслідування земельних схем. Згідно з публікацією, захист оскаржив це рішення. Арешт майна для цілей розслідування не є рівнозначним визнанню власника обвинуваченим або винним. [10]
Питання до команди Кличка: хто насправді узгоджував рішення?
Для киян у цій історії важливі перевірені відповіді. Чи брали участь у узгодженні земельних рішень особи, які не обіймали муніципальних посад? Які контакти пов’язували їх із чиновниками та підрядниками? Хто отримував економічну вигоду і на якій підставі?
Палатному адресовані запитання щодо колишніх зв’язків із «Арт сервіс», характеру відносин із Гонікманом і Комарницьким, а також щодо ідентифікації «партнера Г». Керівництву міста — про контроль над рішеннями підлеглих та захист міських активів. Сама наявність таких питань не свідчить про злочинну змову; відповіді на них дають змогу перевірити висновки слідчих.
Муніципальна влада має залишати зрозумілий слід: хто запропонував рішення, хто його погодив, кому воно принесло вигоду і хто за нього відповідає.
Історії «Ріо», підземних переходів і столичної землі не можна автоматично оголосити єдиною кримінальною справою. Але їх можна зіставляти як різні епізоди публічної біографії впливового політика. Саме таке зіставлення робить питання про неформальну владу в Києві предметним — із датами, джерелами, запереченнями та конкретними рішеннями, які піддаються перевірці.
Матеріал підготовлено на основі відкритих джерел, перевірених 3 листопада 2026 року. Це огляд опублікованих розслідувань та повідомлень органів влади, а не повідомлення про власний доступ редакції до матеріалів слідства. Для цього тексту нові коментарі у згаданих осіб не запитувалися. Історичні заперечення Палатного наведені за вказаними публікаціями. Підозра, обвинувачення та журналістський висновок не є рівнозначними встановленій судом вині.
